Польщі економічно мігранти дуже потрібні, а політично вона грається у самовбивчий популізм. Про це у колонці для NV міркує Ольга Духніч, керівниця напряму "Демографія та міграція".

Певною частиною свого економічного розвитку останніх 20 років Польща завдячує іноземній трудовій міграції, головним чином — з України.

З 2004 року і вступу Польщі в ЄС ця міграція лише набирала швидкість, так, що ставка на недорогу якісну робочу силу призвела до доволі низького рівня роботизації в економіці.

В Польщі він суттєво нижчий, ніж у сусідній Чехії, не кажучи про країни Західної Європи, хоча Польща — це такий новий східноєвропейский тигр.

Близько мільйона, а то і більше українців працювали в Польщі до початку повномасштабного вторгнення, на різних термінах, цьому сприяла дозвільна система (декларація щодо працевлаштування) яка діяла, як Райнейр, — якщо в тебе є пульс, чинна віза та закордонний паспорт — велком.

У 2021 році Польща видала 33% (або понад 960 тис). дозволів на проживання для громадян із-поза ЄС. Це третина від того, що того року взагалі видали всі країни ЄС.

В 2022 році в Польщі опинилося ще близько мільйона українців. Переважно — жінки з дітьми, 70% яких вже вийшли на ринок праці Польщі, вчать або вивчили мову, їхні діти відвідують польські школи. Про 15 млрд злотих внеску в бюджет Польщі за 2024 рік не говорить тільки ледачий.

— Невідповідність українського біженця війни або трудового мігранта концепту «жертви», або «нижчого за статусом», що є усталеним щодо мігрантів та біженців, про що пише, наприклад, британський соціальний психолог Ренос Попадопулос.

Українці на дорогих машинах не викликають емпатії, а навпаки — викликають зрозумілу людську заздрість, при тому, що мігрувати за кордон у перші місяці війни більшою мірою з України могли ті, хто мав на це гроші, авто, тощо. Що не применшує ризиків для цієї категорії повертатися в міста під інтенсивним бомбардуванням.

— Виразність української ідентичності загострена війною — частина українців її демонструє, в той час, як національна польська ідентичність теж нівроку сильна.

— Моноетнічність польського населення, де будь-який «інший» стає видимим. За даними останнього перепису, понад 98% населення Польщі є етнічними поляками, що є даниною Польщі після Другої світової війни

Усе це легко стає підґрунтям до формування антиукраїнських настроїв, які легко доформувати в режимі «Польщі для поляків».

Тому не завжди антиміграційні настрої є проблемою «поганих злочинних мігрантів», часто вони — сукупність факторів, у яких нація не впізнає себе.

Це ми маємо і в Польщі, якій економічно мігранти дуже потрібні, а політично, вона грається у самовбивчий популізм.

Це хороша історія і для нас на майбутнє.

‍