Стратегічні питання до майбутнього України – саме такою була тема першої зустрічі, яку Інститут фронтиру провів у партнерстві з CEO Club. Формат цієї зустрічі – спосіб подумати разом про виклики, що стоять перед країною.

Інститут фронтиру у розмові представляла дослідниця, письменниця й кураторка Катерина Ботанова, CEO Club - топменеджерка з багаторічним стажем, членкиня клубу Юлія Кірьянова. З філософом Володимиром Єрмоленком вони говорили про координати, в яких мислиться майбутнє України: одна вісь – «минуле-майбутнє», інша – «Україна-світ».

Ідея провести зустріч саме у такому форматі – це спосіб подумати разом над стратегічними викликами, які стоять перед Україною. Фокус уваги Інституту фронтиру лежить на перетині культури, безпеки, демократії та соціальної згуртованості, а бізнес – один з ключових партнерів для формування рішень. Він перший приймає на себе удари і кризи, і змушений так само швидко реагувати на них, часто спираючись на досвід та інтуїцію. Але виклики стають дедалі інтенсивнішими, час на реакцію скорочується і виникає потреба в нових інструментах, які б охоплювали кроссекторальну експертизу.

Здавалося б, в умовах складного сьогодення говорити про майбутнє не виглядає аж таким доречним. З іншого боку, неможливо виграти війну без уміння це саме майбутнє моделювати і відповідати на низку питань, як то куди нас ведуть технології чи за яку країну ми боремося.

Європа мислить себе як континент після війни, каже Володимир Єрмоленко, апелюючи до праці Тоні Джадта, і водночас запитує – а звідки ця певність, що нинішній світ буде жити в час після катастроф? Поза тим, реальність демонструє протилежні тенденції з подальшим масштабуванням загроз: нема ніяких видимих передумов для швидкого закінчення війни в Україні, а світ скоріше крокує шляхом ресентименту та реімперіалізації, аніж протистоїть цим явищам. 

Отже, український месідж щодо деімперіалазації має звучати гучніше і ставати запобіжником того, що все вирішують лише великі гравці. Тим більше, що замість великої битви проти світових імперій, нині можна бачити радше конкуренцію – чия імперія краща?

Водночас, досвід Другої Світової війни у широкому розумінні не був належним чином відрефлексований Європою: ані німцями, ані британцями, ані французами. У якості прикладу Катерина Ботанова згадує жахливі наслідки бомбардувань німецьких міст, яким не знайшлося належного місця у літературі і мистецькому процесі загалом. .

«Це стає досвідом, який затирається і який бажано забути і піти далі. Але ми вже не там, бо українська війна продумана і прописана в різних мистецьких практиках», – відзначає Катерина Ботанова.

Дискурс про майбутнє України важливий і доречний за будь-яких обставин і невизначеності, переконана Юлія Кірьянова. Натомість, вона висловила певний скептицизм до слів з приставкою re- (rebuild, recovery, reconstruction) – нам радше належить заново винаходити модель країни, бо донині вона так і не була знайдена. Ми спиралися на пострадянський спадок, який вочевидь вже не працює.

Повний запис розмови невдовзі буде доступний на наших та партнерських ресурсах. Стежте за публікаціями, підписуйтеся на сторінку Інституту фронтиру, щоб першими  переглянути відео. 

‍