Чи насправді світ збожеволів і чому він так залежить від емоцій? Як спроби контролювати тривогу в епоху технологій призводять до ще більшого її посилення? Чому росіяни хочуть нас вбити і які можливості українці матимуть, якщо ми не програємо війну?

Про це і не тільки під час зустрічі з представниками бізнес-спільноти CEO Club Ukraine говорили психіатр і психотерапевт Роман Кечур з Ольгою Духніч, яка очолює напрям «Демографія та міграція» в Інституті фронтиру. Ця подія – частина партнерської інтелектуальної співпраці двох організацій, яку було започатковано минулого року.

Важливі моменти розмови:

- З появою соцмереж зникла постать редактора, який в класичних медіа давав лад написаному. Алгоритми у цифровому світі збудовані так, щоби продавати, а цього не можна зробити без емоцій. Тобто, чим інтенсивніший аффект, тим більше лайків – а ми, викликаючи сильні почуття, фактично торгуємо божевіллям. 

- Технологічний розвиток витісняє людину з виробництва — її праця знецінюється, а сама вона перетворюється на статтю витрат. Звідси виникає спокуса скорочувати все, що коштує дорого: соціальні гарантії, інститути, зрештою — демократію. Це загрожує крахом гуманістичної ідеї.

- Та й сама людина у відносинах із технологіями опиняється в пастці. Гаджети обіцяють контроль — над часом, інформацією, середовищем — але породжують власну тривогу: тривогу втратити цей контроль або не впоратися з його обсягом. Коло замикається: чим більше інструментів, тим більше залежність від них.

- Вміння радіти між похоронами — не слабкість і не легковажність, а умова виживання: без цього неможливі ні творення, ні продовження життя. Але радість не може бути безоплатною. Відпустка чи будь-яка інша розкіш має свою моральну ціну — готовність рівноцінно вкласти у спільну справу, у військо, у захист. Інакше це не свобода, а привілей за чужий рахунок.

- Росіяни, йдучи вбивати українців, борються проти власної смерті та відродження імперії. Для них нестерпно, що ми живі і йдемо туди, куди їх не запрошено.

- Думка, що війна нас загартовує - хибна. До якоїсь міри це справді так, але коли насильство стає масовим і невибірковим, єдиний спосіб вижити -  стати тюремником, тобто тим, хто переслідує, бо тих, хто на це не погоджується, буде убито. Витримати це – за межею людських можливостей, тому мешканці окупованих територій стають «рускіми людьми».

- Історія подарувала нам 30 років незалежності, коли був час подумати, ким ми є. Якби ми цього не мали, то не зрозуміли б, що таке Голодомор, а вірили би, що просто не вродив хліб. Якщо ми не програємо війну, у нас є шанс зробити ту роботу, яку євреї зробили після Голокосту. Тоді ми станемо творцями власної долі.

_{Матеріал підготовано за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст дайджесту є відповідальністю Інституту фронтиру та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.}

_‍