Наприкінці четвертого року великої війни суб’єктність кожного і готовність діяти попри виснаження та невизначеність є ключовими факторами, від яких залежить подальша опірність країни та її здатність долати виклики. Безумовно, українці значною мірою зараз спираються на підтримку європейських партнерів, але вона працює лише тоді, коли кожен з нас бере на себе відповідальність і втілює її в конкретні справи. Тобто ніхто за нас не зробить нашу роботу.

Ця ідея фактично стала лейтмотивом Форуму доброго врядування «Економіка стійкості: виклики лідерства 2026», який утретє спільно провели Інститут фронтиру, Аспен Інститут Київ та CEO Club Ukraine. Цього року до формування тематичної рамки долучилося також Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України.

Панорамне бачення ситуації уможливили спікери Форуму: Кирило Буданов, керівник Офісу Президента України, Олексій Соболєв, Міністр економіки, довкілля та сільського господарства України, Наталія Калмикова, Міністерка у справах ветеранів України, Оксен Лісовий, Міністр освіти і науки України, Матвій Бідний, Міністр молоді та спорту України та Дмитро Кулеба, Міністр закордонних справ України (2020-2024 рр.).

У своєму виступі генеральний директор Інституту фронтиру Євген Глібовицький зазначив, що одночасність екзистенційної загрози та потреби мислити і конструювати майбутнє зараз формує двоконтурну рамку для рішень і дій. За його словами, з одного боку, існує «світ виживання» - фізичне й ментальне виснаження на тлі незакритих базових потреб, з іншого - необхідність взаємодіяти з глобальним порядком денним, формувати візію майбутнього та визначати місце і вагу країни у світовій системі координат. І драматизм ситуації полягає в одночасності цих завдань, адже вони не є послідовними, а відбуваються паралельно.

«Російська спроба втримати імперію стала поштовхом, що порушив цілісність крихкого світу. Це не «українська війна». Це зміна світового порядку, яка почалася з захоплення українських територій. Це війна, яка має велику кількість вимірів, кожен з яких є проблемним не тільки для російсько-українського, але й для ширшого міжнародного контексту. Вона вимагає нових, ефективніших за наявні сучасні моделей державного управління, а також переосмислення базових дефініцій: патріотизму і значення Вітчизни, суверенності ринків та економіки, стійкості та зрілості, структури суб’єктності та якості державного управління, відходу від традиційних уявлень про ролі інституцій та нового місця для громадян, громадянського суспільства, медій, релігій, освіти, юстиції, спільнот і злагоди», — наголосив він.