Історично Україна є полікультурною та мультинаціональною державою та єдиним домом для низки етнічних груп, як от кримські татари чи надазовські греки. Але з 2014 року, і особливо після повномасштабного вторгнення, ця розмаїтість є загроженою. Населені пункти, де різні спільноти проживають компактно, руйнує або окупує ворог, а їхні мешканці змушені масово виїжджати за кордон і як наслідок – втрачати зв’язок зі своїм народом, культурою і зрештою, з Україною.

Про досвіди міжнаціонального співжиття, як представники різних національностей і народів відчувають і описують свою взаємодію з іншими, та про те, як зберегти стоншені зв’язки в умовах війни, говорили учасники чергової зустрічі у межах напрямку «Демографія та міграція» Інституту фронтиру.

Важливі тези з розмови:

- Прихід до влади більшовиків у ХХ столітті був травматичним майже для всіх етнічних спільнот України і завдав їм дуже великої шкоди. На тлі депортацій, Голодомору і Голокосту і радянських переслідувань, паралельно відбувалося заселення росіян і як наслідок – зросійщення та витіснення корінних мешканців.

- Війна є причиною того, що Україна втрачає свою різноманітність, і як наслідок – внутрішню складність.

- Історично зумовлена поліетнічність як частина української ідентичності та уміння співіснувати з інакшими - сприятливі фактори для інтеграції іноземців, які будуть готові приїздити в Україну і лишатися тут.. 

- Мультинаціональність була закладена у підвалини створення незалежної України, яка є спільним домом для всіх, хто тут живе, а не моноетнічною державою. Після повномасштабного вторгнення, завдяки закону про корінні народи, різні національні спільноти визнані співтворцями української ідентичності.

- Культурна інклюзивність України, як і українська політична ідентичність, є об’єктом атак з боку Росії.

- Етнічні українці тривалий час залишалися в уразливому становищі у власній країні. Процес утвердження й захисту власних прав ідентичності досі не завершений. Це безпосередньо впливає на сприйняття потреб інших національних спільнот: їхні вимоги часто бачаться крізь призму конкуренції. Виникає відчуття, що будь-які додаткові права чи підтримка для одних означають їхню відсутність для українців.

- Будь-які ідеї підтримки національних спільнот слід розглядати не з позиції «рівних можливостей», а у контексті інклюзивності. Незнання й нерозуміння різних досвідів та особливостей національних спільнот у людей ззовні може породжувати ворожість. Шлях до подолання цього полягає в обізнаності та взаємному знайомстві.

- Шлях розвитку національних спільнот поза самовизначенням українців як політичної нації є контрпродуктивним. Ці процеси мають відбуватися одночасно і тісно сплітатися між собою.

‍