Інститут фронтиру провів другу подію з циклу круглих столів у межах програми «Громадянин і держава». Цього разу експертне обговорення відбулося у Вінниці за партнерської підтримки Інституту розвитку міст та Міжнародного фонду "Відродження". Модератором розмови виступив Олександр Ярема, керівник програми «Громадянин і держава».

- Що сталося такого у минулому, що призвело до відчуження громадянина і держави? На сьогодні громадянин висловлює бажання бути від неї подалі, але треба зрозуміти, які він має очікування від держави, яка вона нам потрібна, а також, якою ми її собі уявляємо і яку можемо дозволити? Варто подумати над тим, як будувати партнерство в довгу, адже екзистенційні виклики, війна, закінчаться, і ми перейдемо до інших, як, наприклад, процеси євроінтеграції. І в той момент суспільство і держава мають говорити однією мовою і мати більш-менш спільний порядок денний, - окреслив рамку розмови Олександр Ярема. 

У розвиток теми генеральний директор Інституту фронтиру Євген Глібовицький зазначив, що у кризових ситуаціях держава, взаємодіючи з громадянином, часто “скочується” до своїх радянських витоків, де насилля домінує над довірою. 

- Як наслідок, відбувається зростання напруги і силова дія там, де потрібно шукати складніші механізми взаємодії. Така ситуація ще більше вимиває довіру, - сказав Євген Глібовицький, і наголосив, що за роки великої війни Україна напрацювала здатність давати собі раду і навчитися робити те, що раніше видавалося фантастичним. Поза тим, набір рішень не завжди є системним - якісь базуються на раціональності, а інші - на емоціях та адреналіні. Але настає час, коли кращі практики необхідно перетворювати на довгі рішення і правила, під якими суспільство готове підписатися. 

Що треба зробити, щоби це сталося, і міркували всі учасники та учасниці. 

Обговорення точилося навколо трьох питань:

1. Де пролягає головний розлом у довірі між громадянином і державою та які історичні чи інституційні стереотипи найбільше перешкоджають побудові ефективної взаємодії?

2. Як сформувати реалістичний баланс взаємних очікувань: які зобов'язання суспільство готове брати на себе і які гарантії воно очікує отримати від держави натомість?

3. Які першочергові кроки необхідні для подолання взаємного відчуження і якими є контури довгострокової моделі реального партнерства між державними інституціями та суспільством?

‍

Вибрані думки, які прозвучали під час дискусії:

• Демократія працює лише тоді, коли суспільство до неї готове. Це означає, зокрема, що люди усвідомлюють: якщо людина не брала активної участі в ухваленні рішення, діє принцип мовчазної згоди з рішенням, яке підтримала більшість. Якісна участь потребує широких освітніх програм, без яких неможливо забезпечити свідоме залучення. 
• Критичним дефіцитом в українському суспільстві залишається довіра. Вона відсутня у ставленні до ключових державних інституцій та правил: бізнес не довіряє контролюючим органам, і ті відповідають упередженим ставленням. Поведінка лідерів задає зразки для громадян, тому розвиток особистості лідера має значення, яке виходить далеко за межі індивідуального.
• Діалог із державою потребує різного бізнесу з різною оптикою, а не лише великого. Так само має існувати механізм, за якого людина на будь-якому щаблі, маючи важливу інформацію або знання про больові точки, мала б спосіб донести це «нагору». Потрібен збалансований доступ і по вертикалі, і по горизонталі.
• Довіра формується навколо спільного результату. Розлом у ній не стільки між громадянином і державою, скільки між активними людьми, які готові брати на себе відповідальність. Тому ключове питання полягає в тому, як спільноти вчаться працювати разом і вирішувати проблеми.  
• Потрібні місця, де різні люди можуть зустрітися й якісно поспілкуватися, простори, де видно людину, а не інституцію. Одним із таких форматів є навчання: на старті в учасників може не бути спільних точок дотику, але продуктивний час разом створює передумови для порозуміння і співпраці. 
• Важливо також, щоб інституції не мали власного его. Людина має відчувати, що робить щось значуще і що після неї прийде хтось, хто продовжить розпочате. Питання в тому, як унеможливити обнулення напрацювань попередників.  
• Розмова про державу, яку ми хочемо побудувати, неможлива без попередньої домовленості про спільне уявлення цього майбутнього.  

‍

Матеріал підготовано у межах проєкту за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування урядів Норвегії та Швеції. 

‍