Як поєднати потребу реагувати на сьогоднішні виклики війни і зберегти обороноздатність у майбутньому – говорили учасники закритої дискусії, яку у межах програми «Безпека та національна стійкість» провів Інститут фронтиру за сприяння Міжнародного фонду «Відродження». 

В фокусі уваги – людиноорієнтованість, як складова осмисленого підходу до роботи з людським капіталом не лише з урахуванням потреб фронту, а й демографічної динаміки, її обмежень та можливостей. Говорячи про людиноцентричність, Інститут фронтиру розуміє систему, в якій гідність та індивідуальний потенціал людини є не перешкодою, а інструментом ефективної оборони.

Подію розпочали з презентаційного блоку, де Роксолана Авраменко, старша аналітикиня Інституту фронтиру, представила актуальний демографічний зріз мобілізаційного потенціалу та описала його подальші перетворення. За її словами, без розуміння цього ландшафту не можна ефективно планувати безпекову сферу, адже вона повинна враховувати такі очевидні речі, як фізична наявність людей, місце їх фактичного перебування та важливі для функціонування країни процеси, у яких ці люди також беруть участь.

У свою чергу Віталій Руденький, керівник програми «Безпека та національна стійкість», поділився результатами глибинних інтерв’ю, які описують індивідуальний досвід мобілізації і його сприйняття цивільними. Він наголосив, що вагомий вплив на рішення людини має передусім його відповідальність перед родиною, яка емоційно теж проходить свою мобілізацію. Держава в частині обов'язку вступає в конкуренцію з родиною, яка залишається найбільш «сліпою зоною» у комунікації держави.

З іншого боку, цивільні чоловіки, яких потреба долучитися до війська висмикує з повсякдення, проживають стан «соціальної смерті», коли існує загроза ніколи більше не повернутися до своєї попередньої соціальної ідентичності. «Соціальна смерть» подекуди лякає сильніше ніж фізична. Людина, з одного боку, втрачає зв’язок зі своїм минулим життям, з іншого — не розуміє, що її чекає далі і як вона зможе себе зреалізувати у війську. 

Для прийняття складних рішень, яких від громадянина вимагає держава, має бути досягнута умовна згода, яка передбачає прозорий та зрозумілий механізм, чесність процедур і дотримання зобов’язань усіма учасниками процесу.

Дискусія дозволила присутнім оцінити внутрішній вимір мобілізаційних процедур через призму операційної реальності. Залучення до війська — це лише невелика частка обов’язків, покладених на ТЦК/СП. Займатися цим процесом має низка цивільних структур і на своєму рівні здійснювати мобілізаційні заходи, але ці структури самоусунулися. Тож передбачена законодавчо система належно не працює, а потреба поповнювати військо залишається.

Спектр думок під час дискусії був широким: від необхідності посилення відповідальності для громадян, які уникають свого обов’язку, до пошуку рішень, які би посилювали персональну мотивацію стати до лав сил оборони та більше враховували складову прав людини її гідності та потенціалу. Обговорили також потребу у фаховій підготовці спеціалістів, потрібних як армії, так і цивільному сектору, складову військово-патріотичного виховання, перспективи роботизації війська і підготовку людей, здатних обслуговувати цей напрям.

‍

Матеріал створено у межах проєкту за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування урядів Норвегії та Швеції.

‍