‍

Чому це важливо

Публічна служба — це «фронт-офіс» держави: саме вона формує перший і найчастіший досвід громадян у взаємодії з інституціями. Через культуру публічної служби громадяни відчувають, наскільки держава є справедливою, професійною та відкритою. Від того, якою є культура публічного управління, залежить не лише ефективність реалізації політик, а й довіра до інституцій, відчуття справедливості та включеності в суспільний договір.

Попри це, публічна служба в Україні й досі залишається радше інструментом виконання інструкцій, ніж простором служіння суспільному благу. Її логіка значною мірою ґрунтується на контрольній парадигмі, а не на партнерстві; на униканні ризику, а не на ініціативності; на вертикальній підзвітності, а не на відповідальності перед громадянами.

У такій ситуації етична рамка публічної служби — не абстрактна чи допоміжна тема, а центральний індикатор того, як система функціонує зсередини: що вважається нормою, що — відхиленням, що заохочується, а що — карається.

Попри значення цієї теми, тривалий час бракувало системного бачення культури публічної служби. Важливо було зрозуміти не лише формальні правила, а й глибинні установки, що реально керують поведінкою службовців. Лише на основі такого розуміння можна формувати дієві стратегії трансформації публічного управління.

Саме тому Інститут фронтиру започаткував напрям роботи над новою культурою публічної служби. Його мета — окреслити, як службовці бачать свою роль, які цінності поділяють, де проходять межі дозволеного, що блокує або стимулює ініціативність. Відправною точкою стало проведення дослідження етичної рамки публічних службовців. 

‍

Що показало дослідження (Gradus, 2024)

Комплексне дослідження (кабінетне вивчення нормативної бази, глибинні інтерв’ю, фокус-групи) виявило:

• етична культура публічної служби фрагментована та формалізована;
  
  
• ініціативність залежить не від системи, а від «людського фактору», зокрема керівника;
  
  
• службовці рідко мають чітке уявлення про межі своїх повноважень чи можливість діяти на власний розсуд;
  
  
• у суспільстві тема етики публічної служби часто зводиться до боротьби з корупцією, а не до створення середовища довіри, професіоналізму та служіння.
  
  

Ці результати підтвердили потребу працювати з публічною службою не лише як із набором посад, а як із комплексним соціальним явищем. Виявлені розриви — між нормативною базою й реальними практиками, між задекларованими й фактичними цінностями — потребують не просто діагностики, а послідовної й цілеспрямованої роботи.

‍

Що необхідно змінювати

Йдеться не лише про оновлення кодексів чи інструкцій, а про створення нової екосистеми публічної служби:

• формування змістовного середовища, де служба може бути переосмислена;
• побудову спільноти, здатної артикулювати складність проблеми й запропонувати реалістичні шляхи змін;
• повернення цієї теми у стратегічний порядок денний держави.
  
  

Приховані бар’єри розвитку

Сфера публічної служби зазвичай розглядається крізь обмежену оптику: доступ до посад, рівень зарплат, антикорупційні інструменти чи як формальна інституція.

‍

Поза увагою залишаються:

• стосунки між громадянами і державою, роль держави в житті громадян сьогодні;
• інституційна культура;
• демотивація та викривлені моделі відповідальності;
• відсутність осмисленого уявлення про функцію служіння;
• нестача спільної мови та ціннісного ядра.
  
  

Що ми вже зробили

• Провели дослідження етичної рамки публічної служби спільно з Gradus і за підтримки БФ «Відродження».
  
• Верифікували 10 гіпотез щодо цінностей, поведінкових бар’єрів, страху відповідальності та інституційної культури.
  
  

Що ми робимо зараз

• Визначаємо ключові культурні й організаційні виклики.
  
• Артикулюємо необхідність переходу від «адміністрування» до «служіння».
  
• Розробляємо інструменти аналітичної та середовищної роботи.
  
• Готуємо методологію мапування викликів і дискурсивного фреймінгу.
  
• Ідентифікуємо ядро учасників спільноти (державні, регіональні інституції, експертні, академічні й культурні середовища).
  
  

Ключові інструменти

• Дослідження — основа для обґрунтованих висновків і пропозицій.
  
• Щомісячні зустрічі — майданчик для змістовного обговорення (аналітичний фрейм, фасилітація, дискурсивні протоколи).
  
• Формування спільноти — з державних, академічних, громадських, аналітичних та культурних середовищ.
  
• Мапування викликів — інструмент для побудови комплексного бачення змін.
  
  

‍Довгострокова мета‍

Сформувати нову якість публічної служби — середовище довіри, професійного зростання, лідерства та служіння. Публічна служба має стати не гальмом змін, а умовою їхньої реалізації.

‍